Начальник Генштабу ЗС Ірану Алі Абдоллахі відвідав підземний об’єкт виробництва балістичних ракет.
Публічна демонстрація має очевидний сигнал: Тегеран намагається показати, що удари по відомих наземних об’єктах не паралізували його ракетну промисловість.
Особливо це стосується твердопаливних ракет. Їхня перевага для Ірану — менша залежність від тривалої підготовки перед пуском та можливість відносно швидко нарощувати готовність окремих систем. Якщо виробничі лінії збереглися, знищення частини запасів перетворюється на проблему темпу відновлення, а не на остаточне обеззброєння.
Водночас у Тегерана є й реальна слабкість — кадри. Навіть за наявності ракет і пускових потрібні підготовлені оператори, технічний персонал, фахівці зв’язку та наведення. Відновлення людей після масштабних втрат значно повільніше за відновлення окремих компонентів.
Іран демонструє модель живучості, побудовану на розосередженні та підземному базуванні. Якщо заявлена виробнича спроможність справді збереглася, удари по окремих ракетних об’єктах матимуть лише тимчасовий ефект — бо стратегічним ресурсом Тегерана є не склад ракет, а можливість постійно відновлювати його.
