Військово-морські сили Китаю в понеділок, 6 липня, здійснили пуск балістичної ракети підводного базування з навчальною (не бойовою) головною частиною в акваторію Тихого океану.
Технічно йдеться про ракету сімейства JL-2 (дальність приблизно 7200–9000 км) або новішу JL-3 (понад 10 000 км, ймовірно з можливістю несення кількох незалежно наводжуваних боєголовок), запущену з підводного човна проєкту 094/094А класу «Цзінь» — флоту, що налічує близько дев'яти одиниць.
Мінімальне вікно попередження (90 хвилин для формального повідомлення, і взагалі неточне попереднє формулювання про «зону обмеження» через уламки космічного сміття для берегової охорони Японії) — це не технічна деталь, а показник того, наскільки Пекін контролює темп ескалаційної комунікації: досить довго, щоб формально виконати міжнародні норми повідомлення, і достатньо коротко, щоб залишити партнерам мінімум часу на реакцію.
Чому це цікаво ширше за «черговий пуск»: аналітики (зокрема дослідник сінгапурського RSIS Ян Цзи) розцінюють випробування як пробний маневр на тлі сприйманої Пекіном слабкості американоцентричної системи альянсів у регіоні, а Австралія й Японія публічно висловили занепокоєння стабільністю в Тихому океані. Пуск накладається на ширшу картину: за деякими підрахунками Китай уже став другим у світі оператором атомних підводних човнів після США, випередивши Росію, і паралельно розвиває наземний і повітряний компоненти ядерної тріади.
