У Білорусі розгортають захищену мережу військового зв'язку на радіорелейних лініях зі спрямованими антенами, які майже неможливо перехопити.
Обладнання ставлять на вежі оператора МТС, у якому 49% належить російському капіталу. Лінії йдуть не від Мінська до обласних центрів, а зі сходу на захід, від кордону з Росією до кордонів Польщі, Литви, Латвії та України, зокрема вздовж траси М-10 Гомель - Брест. Єдиний центр керування, за оцінками, лежить на території Росії.
Керівні посади в Білоруській залізниці займають співробітники КДБ, МВС, Прикордонного комітету й Оперативно-аналітичного центру.
Лінії та зв'язок виводять до Сувальського коридору, вузької смуги між Польщею й Литвою, яка є єдиним сухопутним зв'язком країн Балтії з рештою НАТО.
Виробництво теж переорієнтовують: близько 120 білоруських підприємств працюють або будуть працювати на російську армію, будується завод корпусних виробів для остаточного складання 122-мм ракет до «Граду». Повні потужності більшості об'єктів очікуються до березня 2027 року, решти до середини 2027-го.
Але інфраструктура не дорівнює рішенню. Вона створює можливість, а не намір, і така сама може слугувати засобом тиску та залякування. Дата «весна 2027» збігається з готовністю заводів, а це виробничий графік, а не оперативний план. Твердження про те, що російські генерали називали Сувальський коридор метою, а за ним Литву, Латвію й Естонію, неможливо перевірити, і воно цілком може бути інформаційною операцією.
Є й обмеження для самого сценарію. Для операції проти Сувальського коридору потрібні сили, яких Росія зараз не має вільних, поки основна частина армії зайнята в Україні. Тож реалістична тривога виникає не від самих будівництв, а від поєднання трьох факторів: завершення війни або її заморожування, перегрупування російських військ у Білорусі та нестача залізничних платформ, які переходять у військове підпорядкування.
