Росія зосереджує засоби протиповітряної оборони в Криму

Москва перетворила Крим на один з найбільш захищених повітряних просторів у світі. 

З 2023 року Росія передислокувала на півострів практично весь свій інвентар зенітно-ракетних систем — С-400, С-350, «Бук-М2», «Тор-М2», «Панцир-С» і, що найважливіше, С-500 «Прометей».

Логіка зрозуміла: Крим служить як стратегічним центром для проектування сил у Чорне море, так і політичним символом сталості. Зосереджуючи там передові засоби, Кремль сигналізує як про рішучість, так і про можливості. С-500, з його здатністю виявляти цілі на відстані 800 км та вражати їх на відстані 600 км, а також перехоплювати гіперзвукові ракети та навіть супутники. Що ще важливіше, його сенсорна мережа може передавати дані системам нижчого рівня, створюючи багаторівневу архітектуру, призначену для поглинання та нейтралізації масованих ударів.

Однак досвід останніх років показує, що щільність не дорівнює невразливості. Атаки балістичними ракетами ATACMS знищили перехоплювачі МіГ-31 у Бельбеку у 2024 році, а втрати вертольотів у Кіровському у червні 2025 року підтвердили, що навіть у насиченому середовищі залишаються прогалини. Безпілотники обходять радіолокаційну оборону, барражування боєприпасів збільшує час реакції, а скоординовані залпи перевантажують запаси перехоплювачів.

Концентрація активів Росії в Криму також відображає дилему. Надаючи пріоритет півострову, інші регіони неминуче отримують меншу зону покриття, зокрема нафтову інфраструктуру та бази другого рівня. Цей компроміс виявляє стратегічну асиметрію: оборона скрізь неможлива, тому Крим стає фортецею за рахунок периферійних вразливостей.

Результат парадоксальний. З одного боку, півострів зараз є однією з найпотужніших інтегрованих зон протиповітряної оборони у світі. З іншого боку, саме її укріплення підкреслює ризики, які відчуває Москва: страх глибоких ударів, занепокоєння втратою престижу та покладання на оборону, а не на маневр.