Рішення Пекіна поставити Ісламабаду вісім субмарин типу «Хангор» за $5 млрд подається як перелом у підводному балансі сил в Аравійському морі.
Але якщо дивитися не на цифри в заголовках, а на структуру флотів та строки введення в стрій, картина значно стриманіша: індійська перевага зберігається, хоча поле гри у підводному сегменті стає суттєво щільнішим.
Для прибережних вод це означає різке посилення можливостей із блокування та загрози бойовим кораблям Індії поблизу пакистанського узбережжя, створення більш щільного «поля невизначеності» для індійських з’єднань і морських комунікацій. Водночас надводний флот Ісламабада залишається суто прибережним, без есмінців і тим більше без авіаносців.
Індія ж грає в іншій лізі: понад 150 кораблів у строю, два авіаносці («Вікрант» і «Вікрамадітья»), власні АПЧ з БРПЛ «Арихант» і орендована російська ударна АПЧ. 19 субмарин у сукупності, включно з шістьма «Калварі» на базі «Скорпен», дають Нью-Делі системну перевагу у дальності, живучості та можливостях проєкції сили.
Це не скасовує того факту, що поява восьми нових пакистанських човнів збільшує вартість будь-якої індійської операції поблизу Карачі та в північно-західній частині Індійського океану.
Стратегічно угода «Хангор» означає не перелом, а поглиблення змагання в підводному сегменті: Китай нарощує вплив як постачальник ключових платформ, Пакистан отримує засіб асиметричного стримування, а Індія змушена ще більше інвестувати в ПЛО, авіаносні групи й модернізацію власної підводної компоненти, щоб утримати структурну перевагу в регіоні.
