Після вітринної презентації «Сарми» в Пермі стало зрозуміло, що комплекс піде не тільки на паради. За даними російських джерел, Міноборони закупило до 46 машин і вже «обкатує» їх у зоні СВО.
Сама концепція зрозуміла: важкі 300-мм ракети з дальністю до 120 км, але на легшій платформі масою близько 25 т і з шістьма направляючими. Тобто це не «супер-Смерч», а спроба створити мобільний носій для роботи по цілях у глибині — складах, вузлах постачання, місцях зосередження резервів — там, де «Гради» вже не дістають, а «Торнадо-С» і оперативні ракети надто дорогі й дефіцитні.
Ключова зміна тактики РФ, під яку вписують «Сарму», — відмова від масових залпів по ближній зоні. Скупчення техніки на дистанції до 40 км тепер швидко накривають БпЛА і високоточні засоби, а батарея важкої РСЗВ на передньому краї живе хвилини. Тому росіяни пробують винести носії далі в тил, граючи дальністю й більш точним вогнем за цілевказанням безпілотників та РЕР.
Але саме тут починаються обмеження. 300-мм боєприпаси дорогі, виробляються в обмежених серіях і критично залежать від імпортозаміщеної електроніки. Без стабільної розвідки в режимі реального часу «Сарма» перетворюється на ту саму радянську площинну РСЗВ, тільки дорожчу. А легше шасі КАМАЗ не додає живучості під ударами БПЛА, контрбатарейних радарів і далекобійної артилерії ЗСУ.
Для нас поява «Сарми» — це не проривний ризик, а поступове ущільнення російських ударів на дистанціях 60–120 км. Критичними залишаються не стільки самі пускові, скільки їхня логістика, склади ракет і вузли управління вогнем. Якщо ці ланки системно вибивати, нова РСЗВ залишиться ще одним «паперовим посиленням» російської артилерії, а не інструментом зміни операційної обстановки.
