Навіщо бити по Су-27/Су-30 в "глибині" РФ

Повідомлення про підпал Су-27 і Су-30 на військовому аеродромі під Липецьком — це не просто ще одна «картинка з вогнем».

Це показова робота української розвідки та російського підпілля по вузькій, але дуже чутливій ланці — бойовій авіації тактичного рівня, яка роками відчувала себе в тилу відносно безкарно.

Знищення двох бортів на Липецькому центрі — це удар по двох площинах. По-перше, по фронтових можливостях: Су-30 із бортовим «82» — це реальний робочий літак, який літав бойові й тренувальні вильоти, а не музейний експонат. У ситуації, коли Росія вже змушена витягати з консервації старі планери й перевантажувати ремонтні фонди, навіть кілька втрачених машин в глибині території — небажаний сигнал. 

По-друге, це підрив відчуття безпеки в авіаційних гарнізонах, де раніше максимум боялися «прильоту» дронів, але не власної пожежі в стоянці. Тепер кожен такий об’єкт муситиме витрачатися на додаткову охорону, контррозвідку і фільтрацію персоналу.

Ураження вкладається в довгу лінію української кампанії: поступове розмивання авіаційного, протиповітряного й логістичного «каркасу» РФ через комбіновані удари й диверсії, далеко за межами лінії фронту. Липецьк — це ще один маркер того, що війна вже давно перестала бути локальною для російської військової інфраструктури: від Криму до глибокого тилу кожен аеродром, склад, нафтотермінал або центр підготовки пілотів може стати полем бою, навіть без офіційного оголошення «прильоту» в російських зведеннях.