Індія тихо заходить у нішу реактивних «камікадзе»: купівля десятків білоруських Berkut-BM означає, що Делі шукає швидкий і відносно дешевий інструмент точкових ударів по цілях, які живуть хвилинами, а не годинами.
Для Індії це логічне доповнення до наявного набору: дорогі крилаті ракети на кшталт BrahMos + пропелерні баражуючі боєприпаси. Berkut-BM закриває проміжну нішу — коли потрібен швидкий удар на дистанції тактичної глибини без витрати дефіцитних ракет. У сценарії проти Пакистану це пригнічення ППО, РЛС і артилерії поблизу ЛОК; у сценарії проти КНР — робота по цілях у Тибеті/АОС, де вікно для удару може бути дуже коротким.
Білорусь тут виступає не просто як «продавець дронів». Та сама платформа вже світиться в Росії, Венесуелі, ДР Конго, у суданських RSF. Фактично Мінськ перетворюється на хаб розповсюдження швидкісних ударних БпЛА з китайською компонентною базою — і тепер входить в арсенал держав, які між собою політично не пов’язані.
Обмеження теж очевидні: невелика БЧ, залежність від китайських двигунів, потреба підвести пускові достатньо близько. Але тренд важливіший за ТТХ. Індія, яка активно розвиває власні БпЛА, все одно купує готовий продукт за кордоном — щоб не витрачати час на довгу НДДКР у вузькій ніші реактивних «камікадзе». А для Білорусі й Росії це додатковий канал валютних надходжень і політичного впливу через «дронову дипломатію».
