Кілька супутникових знімків підтверджують — Народно-визвольна армія Китаю перейшла від експериментів до дослідної експлуатації ударно-розвідувальної платформи GJ-11 (Sharp Sword).
Розміщення в Шігаце має подвійне значення: випробування в умовах великої висоти і одночасна демонстрація здатності діяти на південно-західному фланзі, де інтереси КНР перетинаються з Індією. Наявність декількох апаратів на одній базі також дає підстави говорити про відпрацювання сумісності з іншими платформами та про можливу інтеграцію в локальні C2-мережі.
«Літаюче крило» має свої операційні обмеження — потребує досконалої системи звʼязку, логістики та авіаційної підтримки. Умовні «повітряні супутники» у вигляді J-20 або корабельних носіїв можуть посилювати його ефективність, але водночас створюють уразливу ланку C2, якої можуть торкатися кібер-, електронні та фізичні атаки. Не менш важливим є розвиток морської версії (ймовірні позначення GJ-11H/J/21).
Поява GJ-11 у зоні експлуатації — очікуваний, але вагомий крок у нарощуванні безпілотного потенціалу Китаю. Це сигнал про прагнення інтегрувати стелс-дрони у багатошарову повітряну концепцію, де безпілотники працюють разом із пілотованими літальними апаратами та засобами РЕБ. Вирішальним для реальної бойової спроможності стане не лише наявність апаратів, а здатність КНР забезпечити їхню масовість, надійні ланцюги забезпечення та захищені канали управління в умовах активної протидії.
