Росія заявила про відправлення великотоннажних составів до Ірану (62 контейнери, 1100 км за 12 діб), фактично підхопивши китайський трафік, який із березня пройшов десятками поїздів.
Тому 12 діб для 1100 км — показник тертя на стиках, а не швидкості. Це нормально для пілотних партій, але погано масштабується без інвестицій у прикордонні термінали й розклад поромів.
Економічний сенс зрозумілий: РФ і КНР проштовхують сухопутну альтернативу морю під санкціями, де легше оперувати юанем/ріалом/рублем і ховати вантажі за транзитними схемами. Такі поїзди корисні не для масових товарів, а для «чутливих» партій — електроніки, компонентів, запчастин, які морем ризиковано страхувати й декларувати. Разом із китайським трафіком формується «тіньовий коридор» до Перської затоки з подальшим розвезенням автотрасами.
Вразливості теж очевидні: стики колії створюють вузькі горлечка (Серахс, Індже-Бурун), вагонний парк обмежений, а будь-який тиск на операторів (страховиків, портових стивідорів, прикордонні сервісні компанії) швидко збиває пропускну спроможність. Плюс — політичні ризики: вторинні санкції для експедиторів і банків, які супроводжують платежі та страхування.
