У відеоматеріалах, які пов’язують із пусковою сценою атаки КСІР по американських об’єктах у Кувейті (у т.ч. згадуються Al-Adairi / Camp Buehring), помітний БпЛА, схожий на новий варіант сімейства Shahed-101: замість заднього штовхаючого гвинта — передній, фюзеляж по “літаковій” схемі з фіксованим крилом і Х-подібним оперенням, старт — із відокремлюваним ракетним прискорювачем.
Ключова зміна тут не “форма заради форми”, а тактика застосування. Передній гвинт і, ймовірно, електродвигун (якщо це підтвердиться) натякають на дві переваги: нижчу помітність за акустикою/ІЧ-слідом на малих висотах і простішу експлуатацію в масі. Водночас електросхема майже завжди означає жорсткіший компроміс по дальності/часу барражування та масі бойової частини — тобто ставка не на “далекобійний стратегічний Shahed-136”, а на відносно коротший удар по базах/інфраструктурі в зоні досяжності розосереджених пусків.
Ракетний прискорювач у хвості — ще важливіший сигнал. Це означає відхід від вимог до “нормального” розгону (катапульта/довга напрямна/ідеальні умови) до формату, який легше масштабувати й ховати: швидкий старт із тимчасових позицій, менше часу на підготовку, більше шансів для пусків малими “пачками” з різних точок.
Це логічне продовження того, що ми вже бачимо в регіоні: коли протидія сильна, сторона прагне перейти від великих, помітних залпів до більш партизанської архітектури запусків — так само, як “роєва” логіка дронів замінює дефіцитні можливості масованих ракетних ударів.
