Російські джерела повідомляють про перший запуск безпілотної стратосферної платформи «Барраж-1», яку пов’язують із ФПІ та розробкою новгородської «Аеродроммаш» спільно з МДТУ ім. Баумана.
Заявлені рамки амбітні: підйом корисного навантаження до 100 кг на висоту до 20 км, а керування висотою — через “пневмобаластування”, тобто зміну ешелону для підхоплення потрібних вітрових потоків.
На висоті близько 20 км платформа справді може забезпечувати широкий радіогоризонт, але практичне покриття для стільникових сценаріїв упирається в геометрію: навіть ITU на прикладах для HAPS показує, що при вимозі до кута місця (щоб зв’язок був стабільним) зона сервісу рахується десятками/сотнями кілометрів, а не “півконтинентом”. Тобто для “великих територій” потрібна не одна платформа, а мережа — і з наземною інфраструктурою, і з частотними дозволами, і з каналами магістрального підключення.
Найцікавіше тут — намір тестувати 5G NTN (non-terrestrial networks). Це не маркетингове слово: 3GPP справді стандартизує підтримку NTN для 5G/NR (зокрема у профільних технічних звітах), але стандарти не роблять магії — вони лише задають “як має говорити мережа”, тоді як реальна ефективність визначається енергетикою платформи, стабільністю позиціювання в стратосфері, пропускною здатністю корисного навантаження та стійкістю до РЕБ/виявлення.
Заявлена концепція виглядає радше як спроба створити регіональний “буфер зв’язку” на випадок провалів супутникових сервісів, ніж повноцінний замінник LEO-інтернету.
