Білоруське КБ «Радар» справді просуває трьохкоординатну РЛС «Родник-3Д» як засіб виявлення маловисотних повітряних цілей, зокрема БпЛА.
У лютому Держкомвійськпром Білорусі повідомляв про черговий етап випробувань станції в умовах РЕБ і низьких температур від –25 до 0°C. У російсько-білоруській подачі для неї фігурують дальності до 7 км по мультикоптерах із дуже малою ЕПР і до 12 км по БпЛА літакового типу.
Саме це зараз намагаються робити РФ і Білорусь: не будувати одну «велику ППО проти всього», а насичувати передній край і критичні об’єкти дрібнішими сенсорами, які дають цілевказання для РЕБ, дронів-перехоплювачів, турелей або мобільних вогневих груп.
Але рекламна частина тут помітно випереджає реальність. Формули про «суцільний зонтик на сотні кілометрів», агрегацію до 24 РЛС і гарантоване цілевказання для «Ёлки», «Лис-2» чи автоматизованих турелей звучать як концепція правильної архітектури, але не як доведена серійна система.
Навіть для сучасних компактних антидронових РЛС західного класу, наприклад ReGUARD, відкрито заявлені дальності по цілях з ЕПР 0,01 м² становлять близько 6–6,5 км, що показує фізичну складність виявлення малих дронів на великих дистанціях.
«Родник-3Д» і СКВП можуть стати корисними елементами антидронової оборони, якщо їх справді масово зведуть у мережу. Білорусь дає сенсорну нішу, Росія — фронтовий попит, а пропагандистська упаковка знову намагається продати звичайну модернізацію як технологічний прорив.
