Росія піднімає мінну війну на новий рівень: PTM-K2N — це вже не класична протитанкова міна, а компактний EFP-боєприпас, спеціально заточений під скидання з БпЛА.
Пружинні ніжки орієнтують корпус вертикально після падіння, далі включається електронний запал "Іскра" з магнітним датчиком, який реагує на масу металу понад 2 кг на відстані близько 15 см. Фактично це "розумна шапка" для формування ударного осердя по днищу чи нижній частині борта машини.
Ключова загроза — поєднання дронів-носіїв і неконтактного підриву. На відміну від класичних мін, які треба закладати руками, PTM-K2N можна розкидати з квадрокоптерів по маршрутах висування, польових стоянках, під’їздах до позицій. Для бронетехніки це загроза донизу: паливні баки, МТО, слабко захищені елементи підвіски.
Запобіжний гіроскоп робить PTM-K2N проблемою для саперів і ремонтних бригад. Будь-яке зміщення понад 20 мм або поворот понад 20° запускає антизняття: спроба відкотити, перекинути, смикнути за трос перетворюється на підрив. Це змушує або працювати дистанційними роботами (яких у РФ теж не надлишок), або просто ігнорувати підозрілі об’єкти, залишаючи небезпечні "кишені" на маршрутах.
Тактика тут зрозуміла: росіяни по суті копіюють українську концепцію "Йоника" — компактного магнітного запалу під EFP/міни — і вшивають її в серійний боєприпас під дрони. Це вкладається в ширшу тенденцію: від скидання гранат і РПГ до спеціалізованих мінно-вибухових комплектів під FPV і мультикоптери.
Слабке місце PTM-K2N — невелика дистанція спрацювання й прив’язка до металомістких цілей. Легка автомобільна техніка й окопи без заліза для нього менш цікаві, а складне рельєфне дно або навісні екрани частково знижують ефективність EFP. Але в конфігурації "дрон-розкладальник + PTM-K2N" противник отримує ще один інструмент: не зупинити наступ відразу, а повільно виснажувати парк техніки, ламаючи ходову й палячи машини в тилу там, де їх не чекають.
